Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать
Матвія 5:6
Не до тихого спокійного меланхолійного Дніпра – до бурхливо, повноводного Рейну підбігла низенька, чорнява Агнеса Вивезена. Холоднючий, пронизливий вітрюган, крутячи в повітрі перші сніжинки, продував її в тонюсіньке стареньке шовкове платтячко. Та не про теплий кожух, не про те, як вберегти своє тіло від застуди, турбувалася дівчина, Вона. ніби не відчувала лютої стужі; не звертала уваги на те, що відбувається навкруг неї.
Юнка давно все обдумала, хтозна-коли все вирішила. Спинившись край крутого берега, згадала матусю й сестричку, що зостались десь там -у далекій Україні, окупованій гітлерівськими військами. Вона востаннє напівсвідомо, механічно розгорнула «Псалтир» . Востаннє хтіла прочитати п’ятдесятий «покаляний» псалом. Але сльози, гіркі, полинові сльози туманом застели її волошкові очі.
Плачучи, згорьована українка почала щиро, мов зі своїм найближчим другом, почала розмовляти з Господом:
"O, mein God! Авве Отче! Батюшки (православні й їхні лютеранські), ніби, зговорившись, в один голос вчать: “Самогубці, прямуючи в пекло, Царства Божого не наслідують!” Але я знаю, всім своїм єством чомусь твердо переконана: Боже, Ти – Суддя Праведний. Ти, той, хто звідує найпотаємніші глибини людських сердець. Чи не простиш, чи ти не зрозумієш мене, малесеньку беззахисну комашку, в цій чужій країні, в цьому величезному світі? Хіба Ти, Господи, не бачиш: дати драпака—безглуздо? Спіймавши—
мене запроторять у трудовий концтабір. А там, звісно, ще гірше ніж тут, на собачо-ланцюжковій волі. У мене ж сили і так—мов у Дюймовочки. Гос-по-ди, Ти видиш: іде війна. І кінця краю їй поки що, на жаль, невидно. Совіти в кровавих боях—десь там на сході…(Власне, хіба ж воно дивно? Чи ми, волелюбні слов'яни,--французи, щоб не вчинити гідного опору?) А я (худесенька, тонесенька стала, мов трісочка) з голодом нидію-мучуся.. Красти-їсти потайки потрішечки, так, щоб моя господиня-німкеня не помітила—
Совість не дозволяє. Та й то! Невже мене врятують ті такі жадані поцуплені крихти, через які можна, “ох, як ще й можна” загриміти в Освенцен? Тим паче, моя пані, неначе зовсім сказилася, точно, скрупульозно аж до одуріння, виконуючи “священний циркуляр” свого шефа-коханця. Особливо стало нестерпно тепер, коли вона отримала з фронту похоронку на сина – мого ровесника. Дивиться на мене своїми чорними ненависними очима. Здається, ось зараз кинеться на тебе, і, мов тигриця, розірве на шматки, неначе це я
його…. Хоча! Як жінка жінці,я їйспівчуваю. Розумію.Хіба[вїїнещаснихочах] тоєсправедливо:годувати мене, щоб я мала майбутнє? Чи не спокусилася б я помстися за свою дитину, коли була б на її місці? Хіба можливо це передбачити? Ой, горечко тай годі! Ба, як вміло, як справно, мов на кораблі рабамигалерниками, шайтан скеровує засліпленим Гітлером та Сталіним! Він бо прагне всіх “вбити, знищити,погубити.” Ось і зараз він, нахабно зазираючи мені в вічі, злорадно хіхікає паскуда: “Ну, що? Моя взяла?”
Е, ні, люцифере! Ти не здолав мене: просто я сама не хочу повільно згасати в муках. Навіщо терпіти те, від чого можна так легко позбутися? Декілька хвилин – і все… Ніяких мук, жодних страждань! Я врешті-решт
вийду з цього зачарованого кола!»
Агнеса гадала, що вона тут на чужині, в Німеччині, не виживе. Вивезена впала у відчай. Ні, не жити – мовШевченковій нещасній Катерині, їй бажалося зараз втопитися, вкоротити собі віку.
Наважившись, юнка стрибнула “у свій такий жаданий порятунок”. Пірнула в воді раз, другий, третій…. Однак бурхлива повноводна ріка, відносячи все далі-далі її від берега, ніби підкоряючись якійсь
всемогутній волі, немовби сама жаліючи бажаючу навіки спочити на дні, здавалося, навідріз відмовилась прийняти легесеньке тіло панянки…тіло панянки…
–Ви-лазь! Ви-лазь! Ти по-ба-чиш ще ону-ків своїх. Я ви-ве-ду тебе зві-д-си. Не зав-ж-ди так бу-де,як єзараз
бу-де,--раптом невтонулій їй чітко вчувся тихий, ніжний, владний поклик
Агнеса ніколи нічого подібного не чула. Проте в ньому було скільки отчої любові, що віруюча втямила:
це глас Божий, який ні з яким іншим тембромii не переплутаєш, навіть якщо ти ніколи ніде його не чув.
“Ага! Я ще необхідна Господу на цій землі. Я потрібна своїм ще не народженим діткам,”—ледве-ледве, мов
щойно спросоння, зметикувала та, що ще мить тому хотіла втопитися, розпрощатися з білим світом, а тепер
схотіла жити, ніби раптом серед темряви загорілось світло.
«Боже, «воля твоя є блага та досконала». Але ж… Як мені вибратися з цієї річки, яка всмоктала на своє дно,
либонь, не одну таку, як я? Го-спо-ди, я ж плавати не вмію.»
«А втім! Хіба ж Ти, Владико, мов той лукавий пройдисвіт, щоб говорити неправду? Чи вже ж, коли Ти,
Творець неба і землі, всього видимого і невидимого, звелів «Най буде світло,» невже не стався ясен день?»
Юна християнка знала: «віра без діл мертва». Вона зробила руками рух, другий…Невідомо звідки неподалік з'явився пароплав, і велика хвиля, що пішла від нього, винесла її до ще раніше такого
ненависного, пекельного, а тепер такого бажаного для неї узбережжя.
…Не утоплена, не русалка -врятована Господом, викараскавшись з води знесиленою, лігши на задубілий пісок, знепритомніла… Тут так і знайшов її старенький ґазда-фермер, котрий мешкав у тому ж таки
німецькому селі..
.
Ще понад три роки вбивала, калічила людей війна. Ще понад три роки копирсала вилами гній Агнеса Вивезена в хліву цього добродія. Та, маючи хліб та чорну бруднющу робу, дівчина немов не помічала свого рабського становища. Вона, живучи вірою , уявляла собі молодого, високого, кремезного нареченого, котрий веде під вінець її, гарненько вбрану в білосніжне… Що таке тимчасові, дочасні страждання наші, порівняно з тою благодаттю, яку Господь явить нам у подальшому житті земному і в Царстві Райському Своєму?
Світлій пам'яті своїй бабусі, М. П. Папуші, присвячую.
Саша Беличенко
г. Киев. ул Голосевская 57
(церковь "Филлальфия" e-mail автора:bmg7@ukr.net
Прочитано 2909 раз. Голосов 3. Средняя оценка: 4,33
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Лергос - Oleg Это описание малой части моего духовного пути в виде сказки. Образно показаны события, произошедшие в моей жизни.
Несколько лет назад неожиданно пришло желание написать такое сказание. За пару дней набросал черновик. Начало держал в голове, думал потом допишу, когда буду писать начистую. Продолжение, тоже было не совсем ясно оформлено, потому не писал. Когда же прошло время, и я стал приводить в порядок текст, то не смог толком вспомнить, что было на тот момент про начало и продолжение. Выдумывать нет смысла, так, как это реальный путь, а не фантазия.
Но возможно, так и должно быть. Самое важное написано. Проход через лабиринт. Это первый серьезный путь в духе, который надо пройти, чтобы обрести свободу и очищение. Лабиринт в нас самих. Это путаность мышления и чувств. «Ибо какой человек в состоянии познать совет Божий? или кто может уразуметь, что угодно Господу? Помышления смертных нетверды, и мысли наши ошибочны, ибо тленное тело отягощает душу, и эта земная храмина подавляет многозаботливый ум. Мы едва можем постигать и то, что на земле, и с трудом понимаем то, что под руками, а что на небесах – кто исследовал? Волю же Твою кто познал бы, если бы Ты не даровал премудрости и не ниспослал свыше святаго Твоего Духа? И так исправились пути живущих на земле, и люди научились тому, что угодно Тебе, и спаслись премудростью» (Прем. Сол. 9;13-19).
Мало кто вообще становится на путь освобождения. Узкий путь Христа. Путь премудрости Духа Святого.
«Премудрость … сначала она пойдет с ним путями извилистыми, наведет на него страх и боязнь и будет мучить его своим водительством, доколе не уверится в душе его и не искусит его своими уставами; но потом она выйдет к нему на прямом пути и обрадует его и откроет ему тайны свои. Если он совратится с пути, она оставляет его и отдает его в руки падения его» (Сирах 5;12-22).
Путь одиноких сердцем. «Бог одиноких вводит в дом, освобождает узников от оков, а непокорные остаются в знойной пустыне» (Пс. 67;7).
Большинство почитают себя великими царями Божьими, на деле будучи ничто. «Ибо кто почитает себя чем-нибудь, будучи ничто, тот обольщает сам себя» (Гал. 6;3)
Теология : Библейские исследования. Сион, ч. 3 - Наказание. Мольба и помилование. - Инна Гительман Все переводы с иврита сделаны мною с помощью Господа.
Адреса других Библейских исследований, не помещённых на этом сайте:
Схема жизни праотцов от Адама до Арфаксада: https://www.stihi.ru/2018/04/23/282
Схема жизни праотцов от Ноя до Авраама: https://www.stihi.ru/2018/04/09/10236
